ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

  

Розвиток уяви

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

ДІТЕЙ-ХОЛЕРИКІВ

1. Не гальмуйте активності у формі пря­мої заборони.

2. Не задовольняйте примхи тільки для того, щоб малюк не хвилювався.

3. Раціонально використовуйте енергію дитини, переключаючи з одного виду діяль­ності на інший.

4. Ніколи не підвищуйте голосу на ди­тину, не вдавайтеся до залякування. Холе­ричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.

5. Спілкуйтеся спокійним, але впевненим тоном. Уникайте різних емоційних реакцій, спрямованих безпосередньо на учня. Краще впливати непрямо — через колектив.

6. Постійно оберігайте нервову систе­му дитини, обмежуйте упродовж дня ігри, заняття, які призводять до надмірного збу­дження.

7. За дві години до сну пропонуйте спокійні ігри, види занять.

8. Категорично заборонено карати дитину-холерика статичним положенням тіла (постій біля мене, сидітимеш на стільці).

9. Необхідно пропонувати дитині такі види діяльності, які б формували і розвива­ли довільну увагу та сприяли закріпленню в її нервовій системі процесів гальмування (настільні ігри, лото, шахи, шашки, малю­вання, ліплення).

10. Виявляйте зацікавлене розуміння ду­шевного стану дитини, тактовно запобігайте «зривам», ураховуйте мотиви вчинків, за­лучайте до активної діяльності, пов'язаної з виявом ініціативи.

11. Холерика важливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип дуже схильний до агресії.

 РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

ДІТЕЙ-САНГВІНІКІВ

 1. Вимоги мають бути максимально спра­ведливі.

2. Давайте вихід їхній енергії, стимулюйте розкриття потенціалу та здібностей дітей у суспільно корисній праці.

3. Виявляйте довіру, підтримуйте корисну ініціативу, закріплюйте віру у власні сили, у здатність долати труднощі.

4. Не варто давати сангвініку доручень, пов'язаних із тривалою монотонною діяль­ністю.

5. Допомагайте у формі відкритої друж­ньої підтримки, поради.

6. Будьте максимально вимогливим при скоєнні дитиною найнезначніших пору­шень.

7. Пам'ятайте, що в дитини-сангвініка швидко руйнуються звички, вона швидко втомлюється від одноманітних занять, ме­тодів і форм роботи.

8. При виконанні завдань із сангвініком дорослий має використовувати додаткові сти­мули, аби домогтися завершення роботи.

9. Коли дитина неякісно виконала зав­дання, змусьте її переробити його.

10. Формуйте стійкі інтереси. Не дозво­ляйте частих змін видів діяльності. Розпо­чату роботу навчіть виконувати до кінця. Змалечку виробляйте стійкий інтерес, тер­піння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати і доводити до кінця розпочату справу.

 РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

ДІТЕЙ-МЕЛАНХОЛІКІВ

1. Завжди дотримуйтеся принципу по­ступовості.

2. Правильний виховний підхід поля­гає у тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розуміння почуттів дитини.

3. Пам'ятайте, що малюк не переносить сильних подразників. Обмежте його у нових знайомствах, іграх.

4. Меланхолік дуже довго і хворобливо адаптується у колективі дітей.

5. Прагніть викликати у дитини пози­тивні емоції, виявляйте максимум доброти. Тактовно, глибоко і зацікавлено проникайте в її духовний світ, морально підтримуйте, зміцнюйте віру у власні сили, виявляйте розуміння її душевного стану.

6. Не допускайте підвищення голосу, ви­гуків, надмірної вимогливості.

7. Розвивайте комунікабельність шляхом гри.

8. Необхідно вчасно, кілька разів прихо­дити на допомогу дитині під час виконання завдань, схвалювати, підтримувати наймен­ший прояв активності.

9. Виховуйте волю, наполегливість, по­чуття власної цінності в колективі.

10. Потрібно через деякий проміжок часу організовувати для дитини ситуацію успіху.

11. Меланхоліка треба змалку навчити планувати свою діяльність, розумно розподі­ляти час і збалансовувати добову і тижневу тривалість праці й відпочинку, інакше мож­ливе нервове і психічне виснаження через хронічну перевтому або ж формування відра­зи до праці, апатії.

12. Аби дитина не відставала від інших за темпом письма, читання, лічби, доціль­но вже у 3—4-річному віці в ігровій формі вчити її рахувати і читати, а з 5—6 років — писати.

               РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

ДІТЕЙ-ФЛЕГМАТИКІВ

1. Слід наполегливо використовувати завчасні настанови на будь-яку діяльність, здійснювати докладний інструктаж (що, коли, в якій послідовності).

2. Не карати за відповідальність, не зви­нувачувати у тупості, некмітливості. Наслід­ки такого ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, формується неадекватна самооцінка через постійні не­вдачі.

3. Доцільно стимулювати вияв щирих по­чуттів. Залучайте учня до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції, зміцнює віру у власні сили.

4. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов'язаних із високим темпом діяльності.

5. Під час написання художніх творів, у процесі гри флегматика варто на життєвих прикладах ознайомлювати з різновидами по­чуттів і емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних ситуаціях: співчувати, радіти тощо. Допомагайте займатися аутотренінгом та самовихованням.

6. Щоб дитина росла ініціативною, до­рослі мають вітати кожен вияв її самостій­ності, непомітно допомагати у складних справах.

7. Необхідно проводити спеціальні ігри, розвиваючи її мислення, почуття, уяву. Правильно переключайте увагу під час ви­конання завдань і раціонально розподіляйте час.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ 

Рекомендації (1-4 класи)

Основним видом діяльності у молодших школярів є учбова діяльність, головним авторитетом в якій виступає педагог. До десяти років на перший план виходять стосунки з товаришами та однокласниками, що підкріплюються моральною оцінкою їх поведінки. Створюються угруповання, що об’єднують дітей за інтересами. Спілкування в ін терне ті стає для них важливим і сприяє соціалізації. Зазнає змін й емоційно-вольова сфера дитини, починають розвиватися інтелектуальні та естетичні по чуття. У віковий період 8-10 років особливий інтерес викликають рольові та логічні ігри, а також ігри, що мають характер змагання. У цьому віці дитина легше засвоює складний навчальний матеріал. Допомогти тут може використання навчальних і розвиваючих програм

З метою підвищення безпеки Вашої дитини

Розташовуйте комп’ютер у загальній кімнаті, щоб легше здійснювати контроль щодо поводження дитини з комп’ютером.

Користуйтесь програмами батьківського контролю. (Net Nanny http://www.netnanny.com/, Safe Eyes, Crawler Parental Control, CCT Internet Filter Home, КіберМама)

Вживайте спеціальне сучасне програмне забезпечення для контролю ресурсів, що відвідує ваша дитина.

Застосовуйте засоби блокування небажаного контенту.

Застосовуйте функції блокування вікон, що вспливають.

Встановіть програму, що обмежує час роботи за комп’ютером.

Створіть список Вибраного з адресами перевірених сайтів.

Проконтролюйте нік дитини, щоб виключити наявність у ньому особистої інформації та роз’ясніть, що в Інтернет-просторі перебувають люди, які можуть використати особисті дані проти неї. Навчіть дитину вигадувати безпечний пароль і поясніть, що це дозволить їй захистити власну інформацію.

Заходьте в Інтернет разом з дитиною та навчайте її практичному застосуванню отриманих знань з безпеки в Мережі. 

Не дозволяйте дитині користуватися голосовими службами для взаємодії з мережевими ігроками.

Якщо дитина спілкується в чатах і користується службами миттєвого обміну повідомленнями, розкажіть їй про те, які небезпеки очікують на неї, якщо вона не буде дотримуватися правил безпеки. Намагайтесь контролювати спілкування вашої дитини під час користування подібними службами.

Розкажіть дитині про ризики, які вона може зустріти у віртуальному просторі, зокрема про віруси.

Обмежуйте час перебування вашої дитини за комп’ютером.

Виявляйте зацікавленість до віртуального життя вашої дитини та не ігнорируйте питання, що від неї надходять. У випадку, коли ви не знаєте відповіді, спробуйте разом з дитиною відшукати її в Інтернеті.

Привчайте дитину ділитися з вами враженнями про відвідання Інтернету та розповідати вам про все, що викликало у неї хвилювання.

Хваліть дитину, якщо вона вчиняє правильно, а якщо вона помилилася - спокійно поясніть, що потрібно робити і як себе поводити.

Створіть альтернативні інтереси та обов’язки для вашої дитини:

– відвідання кружка за інтересами або спортивної секції;

– хобі;

– прибирання своєї кімнати;

– догляд за тваринами чи домашніми рослинами;

– допомога молодшим у виконанні домашніх завдань і т.ін.

Довірливі стосунки допоможуть вам вжити своєчасних заходів у випадку виникнення ситуації, що загрожує безпеці дитини.

До уваги батьків: поради психолога щодо гри смерті «Синій кит»

Легковажити проблемою підліткового суїциду не можна, навіть коли з інтернету зникнуть дописи з хештегами смертельної гри «Синій кит».

Про це у Facebook написала луцький психолог Олена Семенюк.

Олена Семенюк зазначила:

«Скажу і я кілька слів про синіх китів, їх послідовників, ворогів та галасу навколо так званих груп смерті. Бо багато разів бралася за коментарі, але втиснути все у кілька стрічок було дуже складно. Але напишу тут. Не дарма ж пилом припадає диплом психолога. Бо, попри те, що він зібрав таки багато пилу, попри те, що я призабула визначення, тести і типології, підхід та цікавіть до людей нікуди не зникають.

1. Підліткові суїциди справді існували завжди. 

І завжди існували середовища та групи, які романтизували це явище. Це не означає, що потрібно легковажити цією пошестю тепер. Просто батькам, учителям і психологам потрібно запам’ятати: не варто розслаблятися навіть тоді, коли з інтернету зникнуть останні хештеги #синійкит #420 #f57 #я  в игре.

2. «Це може статися навіть із дитиною з благополучної сім’ї».

Власне, чим є благополучна сім’я – під питанням. Ні, за сторінками у соцмережах неможливо визначити, чи дитина виховується у благополучній родині. Ні, те, що родина неблагополучна, теж неможливо з’ясувати, переглядаючи стіну вконтакті. Якщо дитина має новий одяг, кишенькові, відвідує десяток репетиторів і гуртків, має найновіші гаджети, з яких транслює розумні інтернет-цитати, вона просто «має новий одяг, кишенькові, відвідує десяток репетиторів і гуртків, має найновіші гаджети» - не більше і не менше.

За маскою благополучності можуть ховатися байдужість, деспотизм, авторитаризм і навіть фізичне чи психічне насилля. Не варто забувати, що куратори груп смерті шукають підлітків із «груп ризику». А це означає, що найкращим порятунком є профілактика – а отже небайдужість і багато-багато важкої щоденної роботи. Для тих, у кого немає під рукою свого підлітка це означає одне: не відводьмо очі, коли бачимо, що у сім’ї або школі щось не так. Думаю, тут інтуїтивно доволі просто зрозуміти межу між «не сунути носа в чужі справи» і «не дозволити насильства над дитиною».

3. «Потрібно поширити інформацію».

Перш за все, потрібно думати, а не щось там поширювати. Найкраще – думати під час ознайомлення з інформацією. Якщо в повідомленні, яке вам захотілося поширити, є будь-які ознаки маніпуляції, будь-які неточності або речі, з якими вам складно погодитися – даруйте собі трансляцію таких месиджів. Краще поспілкуйтеся півгодини зі своїм підлітком. Немає підлітка – просто зробіть що-небудь, щоб цей світ став кращим. Або щоб стати кращими самим.

4. «Потрібно контролювати дітей».

Якщо раптом дитина вже потрапила у «групу ризику», або, що гірше, почала грати, перевірка соцмереж, щоденників, несподіваний огляд тіла дитини може лише поглибити прірву між батьками і підлітками. Згадайте себе у підлітковому віці – недоторканий особистий простір є абсолютно натуральною потребою в цей час. Тому вашим завданням є стати не суворим наглядачем, а другом, із яким можна буде поділитися хоча б часткою цього особистого.

Врешті, будьте хитріші – замість наказу «задерти рукави», сходіть разом у басейн. Замість чатування під дверима о 4:20, повезіть дитину зустрічати світанок. Замість переживання і контролю – просто будьте поряд, будьте надійним тилом і дайте зрозуміти що дитина для вас важлива. Тільки без оцих всіх «я для тебе стараюся!», «це для твого ж добра», окей?

І кожного, кожного разу, коли захочеться попанікувати і впасти в ступор, просто зробіть щось разом!»

Дитяче заїкання: допомогти і попередити

Батьки із захопленням чекають першого «агу» крихти, гуленія і перших слів. І ось малюк вже починає вимовляти слова, складати їх у пропозиції, але тут іноді з'ясовується, що дитина заїкається. Що робити? До яких фахівцям звертатися за допомогою? І як поводитися в такій ситуації, як допомогти малюкові максимально ефективно?
Головне - не панікувати! Адже, як правило, своєчасно виявлене заїкання у дітей лікується досить швидко - в період від 4 місяців. Зрозуміло, за умови виконання всіх рекомендацій логопеда.
Логопед радить звертати увагу на якість вимови у дитини особливо у віці 2,5 - 4,5 років: у цей час ризик початку заїкання найбільш високий, так як йде період активного мовного розвитку.
Нерідко батьки на прийомі у логопеда цікавляться, чому ж їх дитина почала заїкатися. Фахівці називають два типи причин появи цієї хвороби: що розташовують і викликають.
У першому випадку лікарі відзначають неблагополучне протягом вагітності, нервово-психічну ослабленість дітей внаслідок перенесеної родової травми, спадковий фактор, часті хвороби перших років життя дитини і особливий тип його нервової системи.
Викликають причин набагато більше і всі вони, на жаль, досить буденні. Спровокувати заїкання може сильний переляк: дитину може налякати собака, гроза, страшна сцена у фільмі. Нерідко малюк починає заїкатися через неблагополучну обстановку в сім'ї. Також заїкання може бути симптомом іншого захворювання - неврозу. У цьому випадку необхідна допомога як логопеда, так і невролога.
У появи дитячого заїкання є і психологічні чинники. Це може бути криком про допомогу з боку дитини: він підсвідомо використовує таку мову, щоб привернути до себе увагу своїх батьків.
Завдання батьків - не посилювати ситуацію і не акцентувати увагу дитини на його недугу. Протягом усього періоду лікування необхідно демонструвати маляті, що вони зацікавлені не в тому, як він каже, а в тому, що він вимовляє.
 Рекомендують батькам кілька простих правил, дотримання яких має допомогти дитині подолати заїкання:
- Зберігати зоровий контакт з малюком, коли йому важко говорити;
- Не перебивати і давати самостійно закінчувати свою промову;
- Стежити за власним темпом мови, говорити більш повільно і зупинятися після кожного питання;
- Скоротити кількість задаються дитині питань, щоб знизити у нього почуття тиску;
- У діалозі з дитиною будувати короткі й прості речення;
- Не робити йому привілеї у зв'язку із заїканням, він так само, як і всі, повинен підкорятися правилам в сім'ї і бути дисциплінованим;
- Переглянути спосіб життя сім'ї. Він не повинен бути хаотичним і метушливим;
- Стежити за тим, щоб дитина не збуджувалося і не дуже втомлювався;
- Не розглядати заїкання як проблему, адже тривоги батьків діти відмінно перехоплюють, і це починає їх пригнічувати і заважати лікуванню.
Батькам не слід віддавати ситуацію з заїканням дитини лише на відкуп логопеда в дитячому садку. Помилковою є думка, що будь-який логопед зможе і звуковимову виправити, і від заїкання позбавити.
Тут необхідний профільний фахівець, що уміє працювати з заїканням.
Повноцінне лікування дитини від мовного недуги - процес непростий. Настійно рекомендується в цей час скоротити його зовнішнє спілкування до мінімуму. Це означає, що малюкові доведеться не відвідувати дитячий садок, а комусь з батьків тимчасово пожертвувати роботою, якщо немає рятівних бабусь-дідусів.
Телевізор не повинен працювати навіть фоном, в будинку повинно бути менше зайвих звуків. І в спілкуванні з дитиною дорослі зобов'язані говорити повільніше, ніж зазвичай, і максимально правильно.
Всі повинні перейти в режим категоричного обмеження мовлення. З часом це фактор автоматизується, і дитина звикне говорити правильно.
Під час лікування дитини, що страждає заїканням, ізолювати його від спілкування важливо й тому, що в дитячому саду він може стати мішенню для насмішок з боку однолітків. Адже завжди знайдуться ті, хто навмисно знущається і труїть когось зі свого оточення. Завдання батьків - звести до мінімуму травмуючі дитини ситуації.
Діти нерідко виключають заїкуватих зі свого кола спілкування, немов вони недостатньо хороші для того, щоб з ними дружили. Звідси у заїкається дитини може з'явитися почуття сорому і зниження самооцінки.
Якщо дошкільнята ще не так прив'язані до оцінки соціуму, оскільки більше зосереджені на батьках, то з 6-7 років ця ситуація змінюється.
Будь-яке відхилення від норми викидає заїкуватих дітей з тієї малої групи, в якій вони повинні розвиватися і реалізовуватися. Це має великий вплив на самооцінку дитини, у ньому з'являється стан відчуження і неприйняття суспільством.
Закритість і сором'язливість ще сильніше закріплюють заїкання і породжують нові проблеми, наприклад, соціальну фобію.
Щоб уникнути подібної ситуації, що страждає заїканням дитина в спілкуванні з однолітками повинен показувати свої сильні сторони, завойовувати авторитет і визнання через розвиток своїх здібностей і кращих, ніж у більшості, навичок.
Сьогодні існує кілька найбільш ефективних методик позбавлення від цього захворювання: Кожна з них має свої переваги.
Яка саме буде обрано для лікування дитини від заїкання - вирішує логопед після детального огляду маленького пацієнта.
Найчастіше в арсенал фахівців входить режим мовчання, логопедична ритміка, дихальна гімнастика, уповільнений темп мови, артикуляційна гімнастика, розвиток дрібної моторики, голосові вправи, фізіотерапевтичні процедури і лікувальна фізкультура.

Якого кольору олівець обрала ваша дитина?

Часто ми не звертаємо увагу на таку дрібницю, як колір олівця чи фломастера, яким ваша дитина малює найчастіше. А дарма, адже за допомогою всього лиш цієї інформації можна більше дізнатися про психологічний стан вашого малюка.
ЖОВТИЙ
Жовтий колір, на думку психологів, вибирають творчі дітки, діти-мрійники. Таким дітям нерідко більше подобається грати з гілочками, камінням, ганчірочками і піском, ніж з дорогими іграшками. Ці діти найбільші мрійники, здатність мріяти вони не втрачають і в дорослому житті.
ПОМАРАНЧЕВИЙ
Помаранчевий колір найчастіше вибирають легкозбудливі малюки. Такі дітки веселяться, пустують і кричать завжди, скрізь і без всякої причини. Дуже часто помаранчевий стає улюбленим кольором гіперактивних діток, а також дітей, які страждають синдромом дефіциту уваги.
РОЖЕВИЙ
Рожевими і світло-бузковими фарбами люблять малювати боязкі дітки. Такі діти потребують постійної підтримки, для них дуже важлива думка оточуючих.
БЛАКИТНИЙ
А от голубі відтінки для своїх малюнків вибирають безтурботні діти. Не дарма блакитний колір часто переважає в літніх малюнках дітей, які були зроблені на шкільних канікулах, коли у дитини багато вільного часу і мало обов'язків.
ЧЕРВОНИЙ
Цей колір люблять відкриті й активні діти. Вони дуже енергійні, напористі, часто ламають іграшки. До речі, цікавий факт - дуже багато успішних політиків в дитинстві полюбляли червоний і жовтий кольори. Можливо, ви виховуєте майбутнього президента. Взагалі червоний - це колір життя, енергії та здоров'я. Дуже навіть непоганий вибір!
СИНІЙ
А ось синій колір вибирають дітки спокійні, врівноважені. Такі діти більше люблять читати книжки, ніж грати в галасливі ігри. Діти, в малюнках яких переважає синій колір, не завжди тихоні. Іноді й активна енергійна дитина раптом починає малювати сині картинки. На думку психологів, це говорить про те, що в даний момент дитина просто потребує спокою, можливо, вона просто втомилася від гучних ігор.
ЗЕЛЕНИЙ
Якщо в малюнках дитини переважає зелений, і особливо темно-зелений колір, це повинно трохи насторожити батьків, оскільки, на думку психологів, зелений вибирають дітки, яким не вистачає турботи і уваги. Навіть якщо вам здається, що ви приділяєте своїй дитині достатньо уваги, спробуйте проводити з нею більше часу. Розвивайте в дитині відкритість до навколишнього світу, щоб ваш малюк не став замкнутим. Синьо-зелені тони вибирають діти, які перебувають у напрузі. Можливо, дитина недавно просто перенесла стрес або, може бути, батьки занадто суворі до малюка і вимагають забагато - якихось досягнень у спорті або ж відмінного навчання. До речі, якщо говорити про дорослих, а не про дітей, то синьо-зелені кольори частіше вибирають чиновники і люди на адміністративних відповідальних посадах. Можливо, і на вашій дитині лежить занадто багато відповідальності. Надайте малюкові більше свободи, заохочуйте в ньому прояв ініціативи, частіше хваліть, і ваша дитина почне малювати яскраві сонячні картинки!
ФІОЛЕТОВИЙ
Фіолетовий колір рідко подобається дітям молодшого віку. За спостереженням психологів, цей колір частіше вибирають діти шкільного віку. Діти, які віддають перевагу фіолетовим відтінкам, чутливі і ранимі. У них дуже багатий внутрішній світ.
СІРИЙ
Сірий колір часто вибирають замкнуті, тихі дітки. Таких дітей необхідно підтримувати у всіх починаннях. Приділяйте дитині побільше уваги, і її малюнки стануть яскравими та різнобарвними.
КОРИЧНЕВИЙ
Коричневий колір, на думку психологів, люблять діти, які живуть у своєму власному вигаданому світі. Якщо раніше дитина полюбляла інші кольори і раптом перейшла на коричневий, це може говорити про психологічні труднощі або ж нещодавно перенесене захворювання, стрес чи проблеми в сім'ї.
ЧОРНИЙ
Варто насторожитися, якщо ваша дитина використовує для малювання виключно чорний колір. Чорний - колір загрози. Він говорить про те, що дитина перебуває в стані стресу. Однак не варто турбуватися, якщо дитина починає малюнок з чорного кольору, а потім додає фарб, використовуючи інші - яскраві кольори і відтінки. Це говорить лише про те, що він - гармонійно розвинена особистість.

Як розвинути в дитині самооцінку та впевненість в собі?

Починаючи з молодшого шкільного віку, психологи вже говорять про «справжню» самооцінку дитини, яка будується на тих же принципах, що і у дорослого.
Адекватну самооцінку помітно неозброєним оком: дитина відрізняється здоровим почуттям гумору, охоче спілкується, йде на контакт з однолітками і з дорослими, ображається тільки по справі, не боїться програвати, щиро радіє своїм перемогам. Але, на жаль, за спостереженнями психологів, таких дітей з кожним роком все менше. Батьки травмують самооцінку дитини в дошкільному віці, самі того не підозрюючи. Нездорове сприйняття самого себе виявляється двояко: або завищеною зарозумілістю, або самоприниженням. Якщо школяр відмовляється пограти з іншими дітьми, часто ображається, справа напевно в неадекватності самооцінки. Різні тільки коріння проблеми: дитина із завищеною самооцінкою не хоче грати, тому що побоюється не виграти, а дитя із заниженою самооцінкою уникає засудження і насмішок. І в тому, і в іншому випадку дитина підсвідомо чекає оцінки від інших і боїться її почути.
Як себе вести батькам?
Будьте обережні з похвалами. Не хваліть за те, що дитина вміє робити не перший день! Якщо він добре вирішує приклади з математики, це для нього природно. А якщо переміг на змаганнях, це можна відзначити сімейним святом, але тільки у випадку, якщо ви боретеся із заниженою самооцінкою. В іншому випадку обмежтеся обережною, неперебільшеною, щирою похвалою і орадійте разом з дитиною.
Перестаньте порівнювати його з іншими. Сусідський Сашко, звичайно, молодець і розумниця: у третьому класі знає напам’ять підручник історії за сьомий клас. А ваша дитина тільки й уміє що буцати м’ячик у дворі Зате як майстерно у нього це виходить! Перестаньте ставити сусідського Сашка в приклад, краще похваліть свого початківця. А коли ваш хлопчик, нарешті, після п’яти годин активних прохань зробить уроки, навіть і не дуже добре, похваліть його. Нехай ваша похвала виглядає комічно, вона буде чесною: «Молодець, вчора зробив 20 помилок, а сьогодні тільки 15! Помітно ростеш! »І запам’ятайте головне правило: дитину можна порівнювати тільки з ним самим!
Щоб не нашкодити самооцінці дитини, батьки не повинні:
1). Засуджувати дитину. За проступки осуджуйте не саму дитину («Ах ти тюхтій, негідник» і т.д.), а його провини. Запам’ятайте: це не він поганий (якщо ми робимо на цьому акцент, неминуче страждає самооцінка), а поганий його вчинок! Вчіться засуджувати справи, а не людину. Не забувайте: Будь-яка людина має право на помилку.
2). Робити акцент на віці, «Ти такий великий, а мама досі збирає твій портфель!» По-перше, перестаньте виконувати за дитину те, що він вже цілком може робити сам. А по-друге, ніколи не кажіть йому, що дитина поводиться «як маленька». 25% криз в дорослому віці корінням сягають саме в ці висловлювання батьків. Порівнюючи дитину з «крихіткою-недотепою», ви раните його самолюбство і глибоко заганяєте думку про нікчемність.

Чим більше дитина гуляє, тим кращий у неї зір – кажуть вчені

Чим більше часу дитина проводить на вулиці, тим менше у нього шансів стати короткозорим. Кожна година, проведена на повітрі, знижує ризик короткозорості на 2 відсотки.Як показали дослідження, діти, які страждають на короткозорість, гуляють майже на 4 години менше, ніж ті, у кого зір хороший.
Що відбувається з дитячими очима на вулиці?
По-перше, ультрафіолетові промені впливають на зір.
По-друге, дитина дивиться в далечінь і на горизонт, а це дуже корисно для очей.
По-третє, природне світло набагато яскравіше штучного, і спричиняє викид допаміну - хімічної речовини, яка зупиняє розвиток короткозорості.
Проведені дослідження показали, що головний ворог дитячих очей - комп'ютер, а особливо читання з екрану. Воно викликає короткозорість і посилює вже існуючу проблему.
Міопія або короткозорість часто починається в дитинстві. Перші ознаки - коли предмети здаються далеко дитині розмитими. Лікарі стверджують короткозорість, що тільки починається, можна лікувати, якщо зайнятися нею до підліткового віку.
Вчений сказав, що є багато факторів, які можуть знизити ризик короткозорості у дітей, в тому числі вплив ультрафіолетових променів на очне яблуко. Нестача сонячного світла знижує рівень вітаміну D, а це в свою чергу може підвищити ризик виникнення міопії.
Отже, менше сидіти за комп'ютером і більше гуляти - ось рецепт для здоров'я!

Як змусити дитину їсти?

Це питання хвилює багатьох батьків. Не бажаючи враховувати потреби дитини, матусі починають крутитися біля своєї дитини і вмовляти: «одну ложку за маму», «одну ложку за тата»…І буває іноді доходить до погроз: «не з’їси, ніяких мультиків, ніяких ігор, цукерок!» і так далі.І психологи, і гастроентерологи вважають, що нічого доброго з як змусити дитину їсти не вийде. Насильне годування загрожує неврозами. Адже виявляється психологічний тиск на дитину, його примушують робити те, чого він не хоче в цей момент. Змушуючи дитину, ми тим самим заважаємо йому вчитися розуміти свої потреби. Ми не прислухаємось до його потреб в даний момент.
Не треба заставляти дитину їсти, краще привчити дитину режиму їжі і що корисно їсти, а що ні.
1. Ну, по-перше, батькам треба постаратися не робити з цього глобальної катастрофи. Необхідно враховувати смаки дитини. Адже він має право не любити морквину або капусту, і не треба примушувати його їсти це тільки тому, що це корисно. Потрібно поступово привчати його до продуктів, які дитина не любить.
2. Не давайте дитині перекушувати! Дитина повинна зголодніти, а печивом або цукеркою він легко переб’є собі апетит.
3. Дуже важливо привчити дитину до триразового харчування: сніданок, обід і вечеря. Це основні прийоми їжі, які не можна пропускати. Тоді і з ШКТ все буде в порядку і у дитини виробиться звичка. А щоб виробити в нього таку звичку батькам самим потрібно намагатися завжди збиратися разом за столом і на столі повинна бути нормальна гаряча їжа, а не бутерброди або ще щось в цьому роді. Не потрібно змушувати дитину доїдати до кінця, коли він говорить, що наївся.
4. Ну і звичайно намагайтеся урізноманітнити й прикрасити їжу дитини! Готуйте йому з любов’ю кулінарні шедеври. Думаю, дитина буде в захваті, якщо мама подасть йому борщ, а зверху сметаною намалює смайлик і придумає йому веселу розповідь про смайлик. Або мама подасть дитині кашу, прикрашену смачними фруктами. Насправді дуже багато можна придумати, щоб виробити цю звичку їсти в поставлений час і їсти корисну і здорову їжу. Дитина Вам в цьому допоможе. Разом ви зможете стільки всього придумати і урізноманітнити своє харчування.
5. Більше гуляйте на свіжому повітрі! Після прогулянки на вулиці як ніколи розігрується апетит! Влаштовуйте пікніки на свіжому повітрі.

ЯК ПІДГОТУВАТИ ДО ШКОЛИ ДИТИНУ МОЛОДШИХ КЛАСІВ ПІСЛЯ КАНІКУЛ

Літні канікули розслаблюють школярів,у дітей з’являється більше вільного часу, вони пізніше лягають спати і пізніше прокидаються, діти втрачають здатність концентрувати увагу на предметі, що в значній мірі заважає справлятися з розумовим навантаженням.
Школярі будь-якого віку обов’язково проходять період адаптації до школи. У дітей початкових класів цей період триває досить довго: – 1,5 місяця.
Що можна зробити батькам, щоб полегшити адаптацію дитини до школи і до процесу навчання загалом?
1. Батькам варто створити вдома спокійну і доброзичливу атмосферу.Цілком ймовірно, що успіхи дитини в навчанні на початку року будуть не такими як хотілося б. Розуміючи складність адаптаційного періоду, батькам не варто вимагати багато від свої маленьких школяриків.
2. Під час канікул зміна режиму дня закономірна річ. Батькам варто допомагати дитині наблизитись до режиму, який зазвичай є під час навчальної діяльності. Вже з середини серпня можна починати його змінювати – раніше лягати спати і відповідно прокидатися раніше; організувати режим харчування; зменшувати час, який дитина проводить за комп’ютером чи телевізором.
3.Останні тижні перед навчанням повинні бути максимально стабільними. Не варто планувати додаткових поїздок чи кардинальних змін в житті (наприклад, переїзд).
4. За літо дитяча рука забуває як писати, і швидкість письма на початку року істотно відрізняється від весняних показників.Можна пописати прописи, повторити таблицю множення, проаналізувати як дитина впоралась з завданням, яке вчителі задавали на літні канікули.
5.Купівля шкільного приладдя, одягу для школи – заняття, як правило, приємне і в той же час налаштовує на навчальний лад.
6. З початком навчального року перший час не варто завантажувати дитину додатковими заняттями в секціях і гуртках. Якщо батьки знайшли нову студію, щоб зайняти дитину у вільний час, розпочинати відвідувати її краще після закінчення перших 2-3 тижнів навчання.
7. По можливості, варто зберігати прогулянки в будні дні після школи або ввечері.Дітям обов’язково треба бувати на свіжому повітрі.
Що можуть зробити вчителі, щоб полегшити адаптацію маленьким школярам.
1.Організовувати батьківські збори в другій половині серпня, на яких варто обговорити з батьками організаційні моменти та розповісти як підготувати дитину до майбутнього навчання.
2. Вчителям не варто у перші кілька місяців проявляти до дітей підвищені вимоги, варто ставитись лояльно до поведінки та навчальної діяльності з огляду на процес адаптації дітей.
3. Психологи рекомендують на початку навчання на уроках частіше залишати час на фізкульт хвилинки, щоб дати можливість дітям відпочити від розумової праці.
4. На початку року у дітей є бажання поділитися з друзями враженнями про літо, розповісти цікаві історії. Отже, вчителі можуть організовувати під час навчання завдання, що стосуються канікул, наприклад, написати розповідь на тему «Як я провів літо», «Що незвичайного я побачив влітку».
Для кращої адаптації дитини в новому колективі, дуже важлива підтримка батьків і вчителів. Потрібно частіше цікавитися справами дитини, її новими друзями, забезпечити всебічну підтримку. Варто частіше хвалити свою дитину, навіть за незначні успіхи.

Поради практичного психолога батькам щодо успішного навчання та міцного здоров’я дітей:

1)дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки,чіткого режиму життя (розподіл часу для праці,навчання,дозвілля,відпочинку);практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків,конторолювати їх виконання,спільно з дітьми аналізувати стан життя родини,її перспективи,внутрісімейні плани тощо;

 2)постінйо тримати в полі зору шкільне життя дитини,цікавитися її успіхами,проблемами,труднощами,інтересами,запитами,прагненнями та способами їх задоволення;

 3)знати товаришів своєї дитини,зони її неформального спілкування,сповідувані нею ідеали,пріоритетні життєві орієнтири;

 4)виховувати в дітей відповідальне,ціннісне ставлення до свого здоров’я,культивувати розуміння обов’язку,допомагати в майбутньому своїм престарілим батькам і родичам,дітям,усім нужденним людям утримувати свою сім’ю;

 5)компетентно й педагогічно грамотно (без повчань,моралізування,докучливості,залякування,з урахуванням вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани,токсикомани,алкоголіки).Намагатись,аби перша інформація про наркотичне лихо та сумнівний кайф надійшла до дітей саме від батьків,родини,а не від компанії,з вулиці тощо;

 6)обмежувати доступ дітей до інформації,що популяризує наркоманію,зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин;

7)розвивати й заохочувати самойстійність у дітей,уміння відстоювати свою позицію.власні переконання;навчати протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, «прикрашеного» наркотичними й токсичними речовинами,алкоголем тощо;

 8)підтримувати постійний зв’язок зі школою,іншими виховними структурами суспільства,допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління;

 9)знати й уміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків.токсичних речовин,алкоголю тощо (зміни фізичного стану,поведінки,активності тощо);

 10)бути готовими до консультацій із педагогами,психологами,медиками;до відвертої та спокійної розмови з дитиною;до прийняття певних дисциплінарних рішень щодо обмеження непродуктивного часу життя дитини й контактування її з підозрілими товаришами.Первинною профілактичною роботою стає якомога повна інформація про фізичне,психологічне й духовне здоров’я людини,його збереження.

 Доброзичливий, здоровий клімат у школі допомагає викликати учнів на відверту розмову,краще сприйняти інформацію.

Тяжіння підлітка до вживання психоактивних речовин найчастіше є симптомом більш загального особистісного неблагополуччя,ніколи не буває випадковим,а є логічним завершенням поереднього розвитку.

Саме ці особливості викликають відхилення в поведінці,напруженість у соціальних контактах,які в свою чергу пов’язані з виникненням потреби змінити свій психічний стан.

 Для поліпшення взаєминим із дітьми «групи ризику» практичним психологом розроблені такі рекомендації вчителям:

 1.Адекватність вимог:відповідність їх можливостям учня – надання йому права самому визначати свої головні інтереси в житті.

Нав’язування педагогами й батьками учню власних високих стандартів,чужих йому інтересів викликає,як правило,у нього почуття невпевненості,неповноцінності,інколи й агресію.

 2.Забезпечення емоційного комфорту підлітку.Небажано,щоб учень сприймав учителя як налаштованого проти нього,тому потрібно сприймати дітей «групи ризику» такими якими вони є,спокійно,а не спалахувати на кожне їхнє негативне висловлювання або вчинок.

 3.Посилення контролю.Його особливо потребують імпульсивні,нестримані діти.

Рекомендується за провини їх не стільки карати,скільки викликати почуття розкаяння за вчинене.Використовувати такі засоби виховног овпливу,як стимуляція зразкової поведінки,демонстрація образи,відмова від схвалення.

 4.Схвалення активності.Гіперактивних і неорганізованих дітей рекомендується завантажувати корисною та цікавою діяльністю,не залишаючи багато часу для байдикування.Інакше вони використовуватимуть його для небажаних дій.

 5.Надання самостійності в такій індивідуальній формі,щоб у підлітка розвинулося почуття причетності,розуміння значущості власного місця в житті та своєї соціальної ролі,і,зрештою,щоб підліток прийшов до зміни моральних цінностей,підвищення рівня відповідальності та впевненості в собі.

 6.Уникати навішування ярликів. Досвід доводить,що переглядання вчителем своїх суджень про дітей «групи ризику»,швидка позитивна реакція та схвалення їхніх зусиль у подоланні своїх недоліків у навчанні й спілкуванні мають великий виховний ефект.

 7.Викорстання схвалення та заохочення. Дітей «групи ризику» хвалять за поліпшення навчальної діяльності (а не тільки за здібності),за підвищення рівня вихованості,а також за зусилля в творчій діяльності.

 8.Визнання педагогом власних помилок і вибачення.

 9.Застосування покарання в необхідних випадках. Для формування позитивного самостановлення учнів бажано,щоб учитель у своїх стосунках із ними керувався такими правилами:-приділяти увагу всім учням;-знаходити час для особистісного контакту з кожним учнем;-відзначати успіхи учнів і хвалити їх справедливо;-ураховувати індивідуальні особливості учнів.
Поради батькам «Поведінка дитини в конфліктних ситуаціях».

6 правил батькам майбутніх першокласників
Чим зайняти дитину під час карантину – поради психологів